Інтервʼю для блога Ukrainian Field Notes

Британський журналіст Жанмарко дель Ре з травня 2022 року веде блог про українську музику, який також перетворився на два томи книги, музичні збірки та велику дружбу з українським комʼюніті. Влітку 2025 року Жанмарко відвідав Україну і зустрівся з нашою командою. З співзасновником Володимиром Недогодою він поговорив про програму арттерапії VictoryBeats.org, а з Євгеном Скрипником та Андреасом Бошем – про започаткування, побудову та можливості EnterDJ. Посилання на англомовний оригінал

Андреас Бош, Жанмарко дель Ре і Євген Скрипник, Київ, червень 2025 року.

Женя Скрипник: Привіт, мене звати Женя, я зі Слов’янська, Донецька область, Україна. Моя головна роль — керівник ГО Shum Rave. Ми реалізуємо багато проєктів, пов’язаних з музикою та культурною спадщиною.

Андреас Бош: Привіт, я Андреас, я швейцарець, живу в Києві, я власник кількох нічних закладів, один з них — HVLV. Також я беру участь в інших культурних та музичних ініціативах. З цього року я мешкаю тут повний робочий час.

— Чи могли б ви представити EnterDJ?

Андреас Бош: Я не був у проєкті з самого початку, але приєднався завдяки нашому спільному другу Владу Фісуну. Якось він сказав: «Є проєкт про музичну терапію з другом у Львові», і я поїхав подивитися на Victory Beats. Я був присутній на двох-трьох сесіях з ветеранами, і тоді мене ніби перемкнуло — я зрозумів, що це справді працює. Я подумав, що нам потрібно запустити це в Києві. Ну, насправді, в багатьох місцях, але перше, що спало на думку — HVLV. Бо HVLV — це не просто бар чи музичний заклад, це культурний хаб. Це був проєкт, над яким я хотів давно працювати. Усе базується на музичній терапії. Це було дуже переконливо, і ми знайшли формат. Ми зробили презентацію. Ідея не лише для ветеранів, вона підходить для будь-кого з ПТСР, депресією — що стосується зараз 90% населення України. Загалом, EnterDJ — це не просто школа діджеїв, це щось зовсім інше. Це про розвиток розуму.

Коли я був у Superhumans у Львові з Victory Beats, я зрозумів — у цьому проєкті значно більше, ніж просто діджеїнг. Я дуже зблизився з ветеранами, які брали участь, і результати були щонайменше вражаючі. Також були науковці, які підтримали і пояснили, що саме робить музика з людиною. Для мене це захопливий проєкт. Я не практикуючий музикант, я колекціоную музику. Але оскільки я займаюся усією культурною програмою HVLV, я зрозумів, що ми маємо поширити це по всій Україні, в ідеалі.

Женя Скрипник: Я також був запрошений у цей проєкт Владом Фісуном. Ми познайомилися у Слов’янську, і для Влада діджеїнг завжди був чимось більшим, ніж просто музика. Я чув від нього про музичну терапію ще під час COVID, коли він розробив маленьку програму для людей, які переживали складні часи вдома. Отже, Влад давно думав про цей проєкт, і коли він запросив мене до EnterDJ, там уже багато чого було зроблено і ним, і Вовою Недогодою з Victory Beats. Вони вже мали результати — і вони були неймовірні. Коли ветерани ділилися враженнями на презентації в HVLV — це були ті моменти, які доводили до сліз. Це щось особливе — діджеїнг, як терапія, як мандрівка в музику, яка дозволяє забути про біль.

Ветеран ЗСУ Олександр Іванько на презентації EnterDJ у HVLV, квітень 2025 року.

Андреас Бош: І Влад справді вміє це робити. Власне, так і я почав діджеїти — це допомогло мені в житті. Я був просто колекціонером музики, але, знаєте, коли бачиш Влада — його технічні навички вражають. Я граю з вінілу, що вже складно, але у Влада це не лише техніка — це добір треків, копання у культурі, що стоїть за музикою. І я розумію, як це працює — бо мені самому допомогло. Це найпрекрасніший проєкт, у якому я зараз беру участь. — Ви згадали, що є наукове підґрунтя для цього. Чи могли б розповісти більше?

Андреас Бош: Я побачив перші результати музичної терапії, коли був у центрі Superhumans у Львові. Я познайомився з двома хлопцями — Сашком, який втратив ногу, та Романом, який втратив обидві. Був також ще один учасник, який не міг користуватись рукою — всі лікарі казали, що вона не працюватиме. Але зараз він грає на гітарі як рок-зірка — це означає, що все у голові.

Коли до нас приїхав Найджел Осборн (британський композитор, викладач і волонтер), він просто пояснив, що це не диво — це робота нейронів, і вона справді діє. Він провів декілька сесій з учасниками — і все працює.

Ми не маємо строго наукового підходу, але дуже добре, що маємо підтвердження з боку науковців. Це не диво — це доведені факти, і досліджень зараз справді багато. Мені буде цікаво почитати про це ще більше, але ми й так маємо результати. Ми працюємо з людьми на людському рівні. Та важливо знати, що ефект реальний, ми його бачимо, і наукова підтримка — це чудово.

— У Львові Victory Beats працює з Superhumans. Яка ситуація в Києві, з ким ви співпрацюєте?

Женя Скрипник: У Києві ми тільки провели презентацію проєкту. Зараз ми шукаємо формат для запуску офлайн-груп, і, можливо, ті, хто читає це, захочуть доєднатись — ми обов’язково знайдемо спосіб. Саме тому ми запросили до співпраці HVLV та Андреаса — бо HVLV — це не просто бар, це культурне місце, і ми хочемо робити офлайн-курси саме там. Під час презентації ми отримали багато контактів від людей, які хочуть долучитися як викладачі, і не лише діджеїнгу, а й музичного продакшну.

Андреас Бош: До речі, ми відкрили оригінальний HVLV дев’ять років тому, а сім років тому відкрили верхній клуб, з самого початку він був інклюзивним. Його майже не використовували, але зараз він виявився дуже корисним. Ми також шукаємо партнерів для фінансування, бо цей проєкт не зможе існувати без підтримки. Він не є масштабним, але якщо хочемо розширюватись по всій Україні, нам потрібне фінансування і люди, які працюватимуть над цим повний день.

Зараз, як казав Женя, ми на етапі пошуку доступу до тих, хто хоче брати участь у програмі. Безумовно, буде поєднання онлайну й офлайну. Загалом ми маємо бути хабом. Я вже зв’язався з багатьма друзями — музикантами й композиторами, і всі вони з радістю беруть участь у сесіях. Багато хто готовий грати разом із ветеранами чи іншими учасниками. Участь буде безкоштовною, тому нам потрібне фінансування. Ми вже маємо попередній інтерес від потенційного донора — подивимось, як усе піде.

Євген Скрипник на презентації EnterDJ у HVLV, квітень 2025 року.

— Питання про фінансування: ви шукаєте приватних донорів чи також інституційне фінансування?

Женя Скрипник: Ми шукаємо будь-яке фінансування! І далі вже буде залежати. Було б круто, якби до нас приєдналися приватні компанії чи бізнес. Також, як зареєстрована ГО, ми зможемо подаватися на гранти. Андреас: Ми точно шукаємо також інституційне фінансування, але подивимося. Ми знаємо, що будемо це робити за будь-яких обставин. Я людина, яка пробиває стіни головою. Все гаразд — проєкт на правильному шляху. Ми вже два роки реалізуємо його волонтерськи, тому ніби не мусимо шукати гроші вже завтра. Але якщо ми хочемо масштабувати його — фінансування нам потрібно.

— Коли я приїхав до Superhumans разом із Victory Beats, склалося враження, що це як простір, куди можна прийти, коли зʼявиться настрій і готовність. Але ви говорите і про курси, і про справжнє навчання. Як саме структуровано EnterDJ?

Андреас Бош: Очевидно, що величезна перевага — це наявність центру всередині клініки. Це може стати моделлю, яку ми зможемо відтворювати. HVLV також чудово підходить для цього. Що ми поки не знаємо, як працювати з ветеранськими хабами, бо тут є логістичні труднощі: туди треба фізично дістатись. Але ми впораємося.

Вова більше цим займається — він має контакти з усіма ветеранськими хабами. А я тут, щоб організувати все, що потрібно. Так, є логістичні труднощі, але ми хочемо проводити офлайн-заняття з живою музикою, діджеїнгом…

— Коли ви спілкуєтеся з ветеранами або цивільними, що вони вам кажуть? Вони приходять з очікуваннями? Що мотивує їх долучитись?

Женя Скрипник: З того, що я бачив під час презентації, люди приходять, бо їм цікаво спробувати діджеїнг — і потім виявляється, що це ще й допомагає їхньому ментальному здоров’ю.

Андреас Бош: Найголовніше — це повага до їхнього ритму. Дехто з них більш відкритий, уже подолав частину соціальних страхів. З двох хлопців, які прийшли сюди і яких я добре знаю — Сашко вже дуже відкритий, він приходив на мій діджей-сет і танцював просто на танцмайданчику. А Романа я спочатку взагалі не уявляв собі виступаючим із промовою в HVLV перед 30 чи 40 незнайомими людьми. Тож вплив величезний.

Я справді пишаюсь тим, як сильно вони виросли за такий короткий час. Вони захоплені, їм це подобається. Видно прогрес. Влад, звісно, їм допомагає, підкидає музику, яку можна досліджувати. Але хлопці неймовірно талановиті й захоплені, вони копають музику, розвивають навички — і забувають про все інше.

Виступ ветерана ЗСУ Романа Черкаса на вечірці Sounds of Ukraine у Львові, червень 2025 року.

— Невелике уточнення: звідки походить назва HVLV і як її правильно вимовляти?

Андреас Бош: Один із наших засновників дуже добре вигадує назви. HVLV — читається як "Хвильовий", тобто на честь Миколи Хвильового, українського поета. І ще слово "хвиля" теж — звідси. Усі наші заклади мають подвійні назви. Наприклад, є БАР БАГРЯНИЙ — на честь Івана Багряного. Усі ці поети страждали за радянських часів. До речі, "багряний" — це відтінок червоного. І в закладі цей колір всюди.

Третій заклад — це КИЙ Більярдний. "Кий" — це і засновник Києва, і назва київської більярдної киї. От така історія.

— Я помітив, що люди іноді соромляться говорити з ветеранами, бо бояться травмувати їх. Який у вас підхід?

Андреас Бош: Я зі Швейцарії, і для мене спілкування з ветеранами — це нормально. Люди на візках там живуть як усі. У Швейцарії чудова система підтримки. Чи ти незрячий, чи глухий, чи на візку — всі отримують гідну допомогу. В Україні тут ще багато роботи попереду.

У плані спілкування — я не вагаюся звернутися до людини на візку, і це точно допоможе мені в цьому проєкті. У ветеранів може бути глибша травма, але таких людей багато і з різними станами. Я намагаюсь краще зрозуміти життя ветерана, бо розумію — фінансова підтримка в них майже відсутня. Це — одна з тем, якими я хочу займатись.

Женя Скрипник: Я зі Сходу України, де війна почалась ще 10 — ні, вже 12 років тому. Ми бачили багато ветеранів на івентах Shum Rave у Слов’янську. Для мене спілкування з ними — це нормально. Але проблема з інклюзивними місцями по всій Україні залишається. Саме тому HVLV — дуже вдале місце, воно інклюзивне, і це дуже важливо після повномасштабного вторгнення.

Коли була наша презентація в HVLV, там же того дня був концерт хардрок-гурту, і в публіці було багато ветеранів — це видно по футболках, шевронах. Нам потрібні ще концертні майданчики, які є інклюзивними. І країна має стати більш інклюзивною.

— Коли ви кажете «інклюзивність», ви маєте на увазі доступність для людей на візках чи інклюзивність у сенсі гендеру, сексуальної орієнтації?..

Андреас Бош: Спільнота…

Женя Скрипник: Я маю на увазі все. Простір має бути доступним для людей на візках і з протезами, а також у цих місцях люди мають почуватися вільно. Бо серед ветеранів та військових є представники різних спільнот — з різними музичними смаками, з різною сексуальною орієнтацією, з різними пріоритетами дозвілля. Хтось хоче слухати рок, хтось — пити чай і чілити. Тому коли я кажу «інклюзивність», я маю на увазі повну відповідність різним потребам.

Андреас Бош на презентації EnterDJ у HVLV, квітень 2025 року.

Андреас Бош: І я вважаю важливим, щоб ветерани були присутні серед різної публіки — бо це не має бути якимось шоу. Чим більше ветеранів буде у музичних просторах серед інших людей, тим комфортніше їм буде, і також іншим людям. Це має стати нормальною частиною життя. Я хотів би, щоб це не було нормою, але така реальність — і ця проблема не зникне, а навпаки, тільки зростатиме. Тому обізнаність дуже важлива. «Інклюзія» — це і про фізичну доступність, і про соціальну активність. А з цим усе ще є відстань — люди не знають, як спілкуватися. Навіть деякі мої колеги кажуть: «Будь обережний…» Вибачте, вони просто хочуть добре провести час. І люди думають, що не можна говорити з ними як з усіма — звісно, можна. Але важливо дотримуватись їхнього ритму — дехто з них сором'язливий.

Женя Скрипник: Маленький приклад з технічного боку — діджейські пульти мають стандартну висоту і конструкцію. Але у нас є двоє хлопців на візках, які хочуть діджеїти, і їм потрібен інший стіл, інший доступ до обладнання. Тобто про це варто подумати.

Андреас Бош: Чим більше про це думаєш, тим більше з’являється ідей, що треба зробити — і це безкінечно.

— У Superhumans музичну кімнату повністю обладнав Вова… Андреас Бош: Так, і це чудово.

Співзасновник EnterDJ Володимир Недогода та студент курсу Олександр Іванько в студії Victory Beats при центрі Superhumans, Львів, лютий 2025 року.

— Там багато інструментів. А яка ситуація у вас? Це лише діджеїнг чи є й інші інструменти?

Андреас Бош: Ось тут починається хороше! По-перше, HVLV — одне з місць з найкращим звуком в Україні. Я запитав Романа: «Як тобі тут грати?» А він відповів: «Вау!» Добре почуватися, коли є якісний звук. Тобто для діджеїнгу — супер. А для живої музики ми маємо друзів-музикантів, які готові принести інструменти, пограти з учасниками, використати діджейські контролери чи живі інструменти — що завгодно.

Частину обладнання ми купимо. Це мій інший проєкт — у нас є підвал, і ми перетворимо його на студію звукозапису. І не просто студію, а доступну й соціальну студію для молодих артистів. Бо зараз життя для молодих артистів дуже важке — складно заробити, складно записати альбом. Тому ідея в тому, щоб доступ був безкоштовний або з мінімальною платою, завдяки грантам. І в цій студії буде багато інструментів на постійній основі.

Я давно хотів поєднати всі ці активності. І я також хотів би залучати до роботи ветеранів, бо, як на мене, уряд майже не займається питанням працевлаштування ветеранів. Зараз у пріоритеті — війна, але це велика проблема. І залучення ветеранів до музичної сфери може бути способом інтеграції.

Поки що це мій план, але тим часом ми почнемо з друзями-музикантами, які вже готові допомогти. Це Україна. Усі допомагають усім.

Перше заняття диджеінгом в центрі Superhumans, Львів, серпень 2024 року.

— Ви згадували про фінансові труднощі ветеранів. Як переконати потенційного донора підтримати музику, якщо є ніби «важливіші» потреби?

Андреас Бош: Все ще є багато інституцій, які думають про культуру. І вони відкриті до таких ідей. Я не кажу, що це пріоритет №1 — стільки є потреб, я й не знаю, з чого почати. Але є люди, які розуміють цінність культури. Це єдина мова, яку розуміє весь світ. Через культуру ми точно знайдемо фінансування для нашого проєкту. Ми щойно почали працювати в цьому напрямі, але я впевнений, що це можливо. Хоча зараз, без підтримки з боку Америки, — значно менше…

— Ви особисто відчули припинення підтримки від USAID?

Андреас Бош: Особисто — ні. Але 90% моїх друзів зараз у дуже складному становищі.

Женя Скрипник: Як Shum Rave ми з 2015 року тісно співпрацювали з USAID у Слов’янську. Завдяки їхнім програмам ми розвивали українську культуру у Східному регіоні. Я здобув великий досвід співпраці з ними, і закриття USAID — це велика проблема. І не лише для культури — а також для освіти, охорони здоров’я. У нас немає досліджень, які показали б, що станеться за п’ять років без цієї підтримки. У маленьких містах, як Слов’янськ, чи в регіонах Херсонщини, які отримували допомогу від USAID, ми не знаємо, як усе виглядатиме через три роки без культурних подій і без людей, які їх організовували.

До повномасштабного вторгнення були гроші від малого бізнесу на культурні події. Але тепер і малий, і великий бізнес працюють на армію. Багато культурних діячів теж пішли до війська. І зараз дуже важко реалізовувати культурні події без міжнародних донорів.

Культурні ініціативи в рамках USAID становили лише малу частину бюджету — в основному вони підтримували інфраструктуру. Але зараз ми бачимо, як закриваються культурні інституції, деякі медіа теж. Це велика проблема. Я сподіваюся, що всі, хто потребує цієї підтримки, знайдуть її іншими шляхами. Але це був великий міжнародний донор.

— Чи хочете щось додати?

Женя Скрипник: Якщо ви слухаєте цей подкаст або читаєте це інтервʼю — на нашому сайті є три короткі уроки. Вам знадобиться лише ноутбук — жодного контролера, нічого зайвого. Бажано мати навушники, але якщо є лише ноутбук — теж підійде. Зайдіть на сайт, подивіться, про що ми говоримо, спробуйте зрозуміти, як переходити між двома треками, як їх зводити. Якщо ви втомлені, пригнічені й хочете спробувати щось нове, що не потребує багато енергії — зайдіть і спробуйте. Це може допомогти вам зрозуміти, про що ми говоримо. Це справді просто.

Андреас Бош: І памʼятайте — це програма не лише для ветеранів. Якщо ви застрягли вдома, все, що вам потрібно, — це ноутбук. Вона доступна. Спробуйте. Читайте повне інтервʼю на блозі Ukrainian Field Notes.